Головна Історія Педагогічний колектив Методична робота Кафедри Олімп Традиції Досягнення Виховна робота Самоврядування Конкурси Відкривай Радивилів Новини Фінансова звітність Музей школи

Церква святого Олександра Невського

Українська Православна церква Московського патріархату. Знаходиться в м. Радивилів Рівненської обл. Будувалася протягом 1824 – 1866років. Була заснована в 1867 році.


Адреса
вул. О. Невського, 1
Архітектор Олексій Скуратов
Стан споруди добрий
Тип будівлі хрестова
Статус пам'ятка архітектури
Доступ відвідувачів вільний, за розкладом

Спорудження храму розпочалося у 1824 році при сприянні єпископа Волинського – Стефана Романовського, але через чотири роки його перевели у Вологодську єпархію, до того ж виявилося, що й коштів зібрано обмаль. Церкву вдалося вимурувати до рівня віконних перекриттів. Після цього на єпархії змінилося п'ять єпископів. І лише коли в червні 1866 р. сюди призначили архієпископа Агафангела (Олексія Соловйова), він побував у Радивилові, що саме став волосним центром, побачив будівлю нової церкви, а відтак загорівся посприяти завершенню її спорудження. У тому ж таки році ознайомив із станом справ начальника Південно-Західного краю, генерал-губернатора Безака, який, між іншим, тоді ж оглянув споруджений у 1770 р. на кошти російського генерала графа Ігельстрома костел у Крупці і 6 вересня підписав розпорядження про передачу його у відання православного духовенства (для пристосування під православний храм). Безак не забув про Радивилів: будівництво храму в місті було включене в число 100 церков, які зводилися за рахунок державної казни. А архіпастир благословив заснувати в 1867 р. у Радивилові Олександро-Невське братство і сам став першим його членом. Братство організувало церковний хор, пропагувало православ'я, протистояло католицизмові. У тому ж 1867 р. на головній площі при дорозі, що вела за кордон, за розпорядженням начальника Південно-Західного краю була знесена римо-католицька каплиця і на її місці збудована чиновниками митного відомства та членами братства, як пише М.І.Теодорович, «прекрасна кам'яна дзвіниця в пам'ять позбавлення імператора Олександра Миколайовича від небезпек, що загрожували його життю 4 квітня 1866 р. і 25 травня 1867 р.».

У 1867 р. міністерство внутрішніх справ затвердило новий план добудови храму в Радивилові і кошторис витрат у сумі 15918 рублів (із вирахуванням 6 відсотків на користь архітекторів). Волинське губернське церковно-будівельне присутствіє почало підшукувати підрядників. Однак ніхто не погоджувався: виявляється, кошторис розраховували за надто низькими цінами – у зв'язку з будівництвом залізниці до Радивилова (рух сюди зі Здолбунова відкрито в 1873 р.) і матеріали, і роботи стали обходитися набагато дорожче. Потрібно було, як тепер кажуть, вивчити питання. Довідавшись про існування в місті Олександро-Невського братства, присутствіє вирішило на його основі утворити тимчасовий господарсько-церковний будівельний комітет, який і виник на початку 1870 р. Його головою обрано начальника Радивилівського митного округу князя К.П.Вадбольського. (При каплиці на кладовищі в Радивилові похований князь Петро Олексійович Вадбольський, який помер 1886 року у віці 54 літ, – можливо, це той самий князь, тільки ініціальні літери його імені та по батькові подані М.І.Теодоровичем неправильно).

Комітет розглянув план і кошторис, з'ясувалося, що ціни на матеріали та роботи визначені лише в четверту частину того, чого насправді варті. А підставою похибки послужило те, що свого часу декілька заможних парафіян, бажаючи бачити храм вивершеним, заявили полковникові штабу інженеру Ертелю: мовляв, готові цілковито взяти на себе і харчування робітників, і доставку цегли, вапна та води. Було скріплено підписами відповідний акт. Однак не судилося цим парафіянам дожити до того часу, коли питання про добудову підняли із забуття. А крім них, фінансувати зазначені витрати виявилося нікому – прості українські селяни ледве зводили кінці з кінцями, відставні солдати, які залишилися на проживання в місті, теж здебільшого бідували; не мали високої платні й чиновники різних управлінь, митного відомства, офіцери прикордонної варти. За п'ятдесят років зруйнувалася не одна дерев'яна огорожа довкола муру, згнили дерев'яні балки, розвалилися риштування. Парафіяни вже й докоряли собі, що бралися за мурування, – усе ж таки потрібно було зводити дерев'яний храм, і його давно вдалося б вивершити. Але далі відкладати справу не годилося, адже починав руйнуватися й мур. Залишався один вихід – просити допомоги в тодішнього власника Радивилова, дійсного статського радника (чин 4 класу) Попова, члена Олександра-Невського братства. Після деяких вагань він погодився, тим більше, що в розпорядженні братства вже було до 1000 штук цегли, понад 200 пудів заліза, доставляти матеріали зобов'язувалися парафіяни. 4 серпня 1870 року, коли Радивилів уже отримав статус міста, відбулася церемонія освячення будови, почалися подальші роботи. Місцевість, яка встигла порости високими бур'янами і виглядала пустинною, завирувала людьми: тільки мулярів і теслярів тут трудилося більше ста. Хід робіт контролювали Попов і запрошений ним архітектор Юркевич. Усього за два місяці, до початку жовтня, з'явився над усією будівлею залізний дах із настінними жолобами. Оскільки наближалися холоди, стіни середнього купола і зведеного другого ярусу дзвіниці щільно прикрили дощаною покрівлею.

У 1871 році чекала нова тяганина: присутствіє виявило, що церква зводиться не за планом, вона була більшою, ніж намічалося: в довжину – на 6 з четвертю аршинів (4 м 45 см), у ширину – на 4 із половиною аршини (3 м 20 см), стіни клалися ширші на 2 цеглини. Почалося затяжне листування: одна сторона запитувала, друга давала пояснення. Міняли архітекторів, складали нові плани й кошториси... Папери врешті-решт осідали в міністерстві внутрішніх справ, де вони не швидко дочекалися б черги, якби не наполягання Попова. З'явився архітектор Олексій Антонович Скуратов і підрахував, що остаточна вартість будівництва сягне 20 тисяч рублів. Попов зрозумів: кінця-краю цій справі не видно і тягар йому не під силу, отож, пожертвувавши ще 500 рублів, став просити увільнення від обов'язків. Але хто б погодився виконувати їх далі? Почали шукати компромісних варіантів, і після взаємопоступок Попов здався: він продовжить працювати для користі парафії. Скуратов, наскільки було можливо, виправляв недоліки попередніх архітекторів. По суті, його творчий внесок виявився вирішальним.

Узимку 1872 р. доставили матеріали, яких не вистачило. А в 1873 р. будова була вивершена і передана комітетові. Залишалося подбати про внутрішній благоустрій храму. Але на іконостас виділялося лише 1500 рублів, на оздоби й ризницю взагалі не було грошей. Між тим тільки іконостас мав обійтися в 5 тисяч. Голова будівельного комітету князь Вадбольський звернувся до директора департаменту митних зборів Качалова з проханням про те, щоб на ці потреби виділили кошти міністерства фінансів – як-не-як, церква будувалася і для чиновників митного відомства та прикордонної варти. Качалов звернувся до міністра фінансів, а той, у свою чергу, до царя. У 1873 і 1874 роках було дозволено виділити по 4 тисячі рублів. Згідно зі складеним членом братства академіком Федюшкіним описом і малюнком замовили у Санкт-Петербурзі іконостас – купцеві Леонтьєву, а ікони замовили в академіка Васильєва, а в купця Алексєєва – дзвони, оздобні й ризничі речі (панікадило, потир, Євангеліє, хрест, плащаницю і т. д.). 15 вересня 1874 року новозбудована церква була урочисто освячена архієпископом Волинським і Житомирським Агафангелом. Настоятелем парафії у цей час був Петро Никифорович Петровський, протоієрей, який з 1841 р. вчителював у Клинецькому і Кременецькому духовних училищах, сан священика прийняв 22 серпня 1845 р., а в Радивилові з перервами священствував з 1866 р. до 16 серпня 1892 р., дня смерті, і похований при церкві св. О.Невського. Такої ж честі бути похованими при храмі, якому вони всіляко сприяли, удостоїлися: начальник Радивилівського митного округу, дійсний статський радник В.І.Благой (1839 – 1895), керуючий Радивилівською митницею М.В.Баклановський (1835 – 1908), протоієрей І.П.Петровський (1858 – 1937). Наприкінці ХІХ століття в церкві зберігалися метричні книги за 1757 – 1801 роки і з 1809 року, а сповідальні відомості – з 1809 р. У місті було 4 православні каплиці.
Протоірей Павел Дикий прослужив 30 років. З 1971 року розпочав служить Воєвода Андрій Іванович.

До церковного майна належали землі: садибні – 3 десятини 1436 сажнів, орні в 3 полях – 26 д. 706 с., на хуторі – 5 д., сінокісні – 18 д. 1999 с., всього – 53 д. 1741 с. (приблизно 77 гектарів).
Сьогодні цей храм – пам’ятка архітектури місцевого значення. Є ікони художників петербурзької школи.
Наприкінці ХІХ століття в церкві зберігалися метричні книги за 1757 - 1801 роки і з 1809 року, а сповідальні відомості - з 1809 р. У місті було 4 православні каплиці. До церковного майна належали землі: садибні - 3 десятини 1436 сажнів, орні в 3 полях - 26 д. 706 с., на хуторі - 5 д., сінокісні - 18 д. 1999 с., всього - 53 д. 1741 с. (приблизно 77 гектарів).

В 2004 році з нагоди 130-річчя з дня освячення храму архиєпископ Варфоломей подарував ікону святого Олександра Невського з частинкою мощей.
Біля церкви справа похоронені: Баклановський Микола Васильович (20 грудня 1835 – 9 березня 1908), управляючий Радзивилівської митниці, Благой Володимир Іванович (1839 – 26 лютого 1895), начальник Радзивилівського заможного округу, дійсний статний радник
http://radblog.at.ua/index/cerkva_sv_oleksandra_nevskogo_murovana/0-14

Олександро-Невська парафія м. Радивилова, парафія з найбільш давньою історією, яка починалася з богослужінь у кладовищній церкві святого Павла, а з 1874 року продовжилася в новозбудованій церкві святого благовірного князя Олександра Невського, неухильно дбає про ремонти храму, підтримання його в доброму стані. Сьогодні цей храм – пам’ятка архітектури місцевого значення. Не одне покоління радивилівців приходило сюди, щоб отримувати церковні треби. Треби охоплюють усі сторони життя людини, починаючи від появи її на світ і закінчуючи відспівуванням після упокоєння. За задумом Церкви, буквально кожний наш крок, кожне наше починання або кожний намір – все повинно освячуватися молитвою, призиванням благодаті Божої і благословенням.

Першим священиком на парафії був Петро Никифорович Петровський, протоієрей, який з 1841 р. вчителював у Клинецькому і Кременецькому духовних училищах, сан священика прийняв 1845 р., а в Радивилові з перервами священствував з 1866 р. до 16 серпня 1892 р., дня смерті, і похований при церкві св. О.Невського. Священствував тут і син – протоієрей Іоан Петрович Петровський (1858 – 1937). Він теж похований при церкві.

Кілька поколінь приходили на богослужіння, які проводив Андрій Іванович Воєвода. Нині настоятель парафії – В’ячеслав Демчук.
Церква проповідує віротерпимість, адже в Радивилові, крім двох церков УПЦ – Олександра Невського і Амфілохія Почаївського, існують дві церкви УПЦ КП – Різдва Богородиці і Вознесенська, греко-католицька церква, кілька молитовних будинків церков Євангельських християн-баптистів, Християн віри євангельської (п’ятдесятників) та дім молитви Свідків Єгови.

Засоби масової інформації України час від часу повідомляють про непатріотичну позицію деяких священиків УПЦ, про те, що вони відмовлялися навіть відспівувати українських військовослужбовців, які загинули в зоні АТО. Міцевих парафій УПЦ, як правило, це не стосується. Командир вертолітної ланки, підполковник Андрій Бєлкін і боєць батальйону «Донбас» Ігор Черняк, які загинули в ході бойових дій на Сході України, були відспівані за православним обрядом і поховані в Радивилові з участю священиків церкви Олександра Невського.

А на престольному святі цієї парафії у вересні 2014 року, коли відзначалося 140-річчя храму, митрополит Рівненський і Острозький Варфоломій «закликав усіх, кому не байдужа доля нашої Держави, щиро й повсякденно молитись за спокій і мир нашої Вітчизни, за її народ і особливо за наших воїнів, які несуть нелегку службу на Сході України» (цитата з сайту Рівненської єпархії УПЦ). Цю ж думку він проповідував у жовтні 2014 року на відзначенні 90-річчя церкви в селі Дружба (Березини) Радивилівського району.

За підтримки місцевої влади Олександро-Невська парафія взялася за масштабне облаштування території, що прилягає до храму. Десятиліттями вона пустувала, заростала бур’янами. Тепер територію обносять високою загорожею, у ній напроти входу до церкви облаштували масивні ворота з виблискуючими главкою і хрестом, згодом ворота будуть прикрашені іконами.

Міська рада прийняла рішення дозволити зробити ще один заїзд на територію церкви – від вулиці Олександра Невського між пам’ятником воїнам-визволителям і старою загорожею навколо храму.






• Наша символіка
Герб школи
Прапор школи

• Гімн

Ми діти незалежної країни,
Яка торує свій не легкий шлях.
Ми гордість і надія України,
Її несемо у своїх серцях.

Приспів

Перша школа, Радивилів,
Стежини радості й надій,
Ви нам з дитинства рідні й милі,
Наш отчий край, земля наших батьків.

Ти скажеш нам спасибі, Радивилів,
Ти будеш нас урочисто вітать.
Ми молоді, завзяті, повні сили,
Щоб Україну сильну збудувать.

Приспів
• Друзі сайту



• Опитування
Як вам наша школа?
Найкраща
Нормальна
Погана